Дебіл внутрішніх справ - 3

Втім, впіймати Мартиненко «на гарячому» тоді, у 2005 році не вдалося. «Представник Хруща по темних справах», мабуть, відчувши щось недобре, «заліг на дно». Можливо, здогадався, що його розмови з журналістами стали писатися.

 

Тим не менш, ця історія знайшла своє втілення в матеріалах кримінальної справи, розглянутої в 2007 році Печерським районним судом по обвинуваченню колишнього прокурора Обухівського району Київської області Василя Івановича Хруща у використанні завідомо підробленого документа.

 

Як «собаки Луценка» Хруща рятували

 

Перед тим, як розповісти, на якому саме смітнику Луценко підібрав собі заступника начальника Служби внутрішньої безпеки, ще раз просимо вибачення в читача за розлогу цитату й пропонує ознайомитися з повідомленням «ОРД», що побачило світ 30 листопада 2007 року, у переддень Дня працівника прокуратури (http://ord-ua.com/categ_1/article_52162.html ):

 

Таких уголовных дел давно не знало украинское правосудие. Приговором Печерского районного суд г.Киева осужден бывший прокурор Обуховского района Киевской области Василий Хрущ. Осужден по смешной статье – использование заведомо поддельного документа, осужден к смешному наказанию – штрафу в размере 50 необлагаемых налогом доходов. Однако если приговор вступит в законную силу, Василий Иванович получит совсем несмешную судимость. И как следствие – будет считаться уголовным преступником с запретом на работу в правоохранительных и судебных органах.

 

Пикантности уголовному делу добавляет то обстоятельство, что возбуждено оно было по заявлению журналиста Владимира Бойко, который в течение двух лет добивался радости видеть Василия Ивановича на скамье подсудимых. Ничто не спасло Обуховского прокурора от тяжелой длани неугомонного журналиста: ни заступничество кума Хруща Виктора Пинзеныка, ни покровительство сообщника – заместителя Генпрокурора Виктора Кудрявцева.

 

Битва между журналистом и прокурором разгорелась весной 2005 года, после публикации Владимиром Бойко нескольких статей о подвигах, о доблести и славе Обуховского прокурора в еженедельнике «Свобода». Рассказывалось в этих статьях и о нескольких квартирах райпрокурора, и о его страсти к часам ведущих швейцарских фирм. Но изюминкой было повествование о любимом автомобиле Хруща (вообще-то в гараже Василия Ивановича наличествует пять машин) – ВМW 745і, который Хрущ, согласно документам, приобрел якобы за 100 гривень. Излишне говорить, что автомобиль этот был контрабандным.

 

Хрущ, которого Пинзенык продвигал в кресло прокурора г.Киева, уже получил благословение Генерального прокурора Пискуна, и предвкушал, какие доходы он будет получать по новому месту работы. Критические публикации Василию Ивановичу были не к чему, и он решил проучить журналиста. Договорившись с судьей Печерского райсуда Литвиновой, Хрущ организовал судебное решение, которым публикации В.Бойко признавались лживыми, а с журналиста взыскивалось 9 тыс. грн. в пользу бедствующего прокурора. Естественно, что никто автора публикаций о судебных заседаниях не уведомлял. Надо полагать, что никто их и не проводил.

 

Случайно узнав о решении Литвиновой, журналист не только добился его отмены, но и публично пообещал Хрущу судимость. Пацан сказал – пацан сделал. Правда, не сразу. Год жизни потратил журналист на то, чтобы изучить происхождение каждой копейки, заработанной Хрущев нелегким  прокурорским трудом. Были вскрыты колоссальные злоупотребления с землеотводом в благословенном Обуховском районе (Хрущ через подставных лиц продавал землю десятками гектаров), выявлены квартирные аферы, найдены фирмы Хруща в Каменец-Подольском. Параллельно были «накрыты» несколько обналичивающих фирм, через которые Василий Иванович прогонял деньги от незаконно продажи так называемого «конфиската». «Конфискация» заключалось в том, что Хрущ вместе с работниками Управления СБУ по Киевской области грабил базы нефтепродуктов, объявлял бензин и дизтопливо «вещественными доказательствами» и продавал награбленное через заправки ООО «КЛО», которые патронирует Кудрявцев.

 

Журналиста поддержала коллегия прокуратуры Киевской области. По мотивам художеств Хруща были возбуждены два уголовных дела. Коллегия также обратилась к Генпрокурору Медведько с ходатайством уволить Хруща с занимаемой должности. Естественно, безрезультатно – ведь сообщником Хруща был всемогущий Кудрявцев.

 

Однако если журналист предлагает садиться, отказываться неудобно. И Хрущу все-таки было предъявлено обвинение. За – смешно сказать – «липовый» больничный листок, по которому Василий Иванович безосновательно получил 520 грн.

 

Как установил В.Бойко, прокурор Обуховського района тяжко болел в то время, как его полный двойник и тезка весело развлекался в пятизвездночном египетском отеле. Вновь в отношении Хруща было возбуждено уголовное дело за использование заведомо фальшивого листа нетрудоспособности, и вновь Генеральная прокуратура попыталась его закрыть. Но не удалось. Причем – исключительно по глупости самого Василия Ивановича, который явился к врачу, выписавшему фальшивый больничный, и стал требовать, чтобы тот отказался от своих показаний. Причем, требовать от имени Генерального прокурора Медведько. Но у врача был диктофон… Прочитав заключение фоноскопической экспертизы, Медведько пососал лапу, потом почесал репу, и решил такого идиота как Хрущ больше из грязи не вытаскивать.

 

Редакция «ОРД» поздравляет Василия Ивановича Хруща с наступающим праздником – Днем работника прокуратуры, и желает ему и его коллегам поменьше воровать и побольше думать. Если, конечно, есть чем.

 

Це поздоровлення може по праву розділити нинішній заступник начальника Служби внутрішньої безпеки МВС України Юрій Мартиненко, який був фігурантом цієї кримінальної справи й допитувався в Печерському суді. Причому, встряв він у цю історію виключно через власну жадібність, погодившись на прохання підсудного (звісно – абсолютно безплатно) дати брехливі свідчення.

 

Пан Мартиненко – людина не бідна. І на момент розгляду в суді справи по обвинуваченню Хруща він вже встиг зібрати такий-сякий капітал завдяки участі в аферах Луценка (про це розповімо трохи далі). Тим не менш шарудіння купюр і досі викликає в нього рефлекторне напруження та моментальну втрату здатності до логічного мислення. Коротше кажучи, восени 2007 року Хрущ у суді заявив клопотання про допит ключового свідка, який зможе повністю спростувати обвинувачення.

 

Взагалі-то обвинувачення спростувати було неможливо. Позаяк досудове слідство встановило достеменний факт: Хрущ відпочивав за кордоном, пред’явивши за місцем роботи лікарняний листок, виписаний лікарем, який Хруща в очі не бачив. Лікарю було також пред’явлено обвинувачення у службовому підробленні. Лікар покаявся, дав покази про те, як на телефонне прохання сторонніх осіб виписав фальшивий листок непрацездатності на ім’я невідомої йому людини, та розповів, як Хрущ після порушення кримінальної справи шантажував його від імені Медведька. Слідством були проведені очні ставки між лікарем і Хрущем, отримані дані про дату й час перетину Хрущем державного кордону. У наступному лікар погодився на амністію (Хрущ, до речі, відмовився, хоча йому й пропонували) і той же Печерський суд справу відносно ескулапа закрив, одночасно розписавши в постанові всі художества Василя Івановича. Одним словом – факт використання Хрущем завідомо підробленого документу (стаття 358 частина 3 Кримінального кодексу України) вже був встановлений судом при амністуванні лікаря й тому можна лише уявити здивування судді Білоцерківця, що розглядав справу по обвинуваченню Хруща, коли підсудний зажадав викликати «ключового свідка».

 

 

Вася Хрущ на лаві підсудних

 

Цим свідком і виявився Юрій Мартиненко, який представився суду як довірена особа – тільки вже не Хруща, а Юрія Луценка. Першу половину своєї промови свідок присвятив розповіді про те, який він має вплив на «польового командира Майдану» й наскільки Луценко йому довіряє. А другу – про те, що Хрущ хоча й використовував підроблений лікарняний, але ні в чому не винуватий і дійсно хворів. А фальшивий листок непрацездатності оформив по телефону, позаяк нездатен був пересувати ноги й за станом здоров’я не міг дійти до лікарні. Лже-свідок Мартиненко з тремтінням у голосі розповідав суду, що, начебто, особисто ледь не з ложечки годував хворого Хруща (у ті самі дні, коли Хрущ насправді перебував у Єгипті), на прохання Хруща привозив йому продукти, їздив кудись з болящим, оскільки Василь Іванович не здатен був тримати кермо, і тому подібну ахінею.

 

Звісно, брехливі свідчення Мартиненка склад злочину не спростовували. Але тепер суд мав направити справу назад у прокуратуру на додаткове розслідування, де вже була домовленість, що справу «поховають». Тим більше, все це відбувалося у вересні 2007 року, на дворі вирувала кампанія з позачергових виборів до Верховної Ради й Луценко, мов навіжений, кружляв з концертами по Україні, закликаючи голосувати за «Народну Самооборону». Всім було зрозуміло, що зовсім скоро Юрій Віталійович стане міністром внутрішніх справ, тож ловити на брехні його адвоката й довірену особу судді було якось не з руки.

 

Але всю кашу зіпсував сам Хрущ. Окрилений виступом Мартиненка, Василь Іванович заявив ще одне клопотання – про допит у суді журналіста Бойка. Суддя погодився: дійсно, Бойко є важливим свідком, оскільки кримінальну справу порушено саме за його заявою. Між тим в ході досудового слідства Бойко не допитували й це упущення треба виправляти.

 

І ось я, ні чого не знаючи про виступ Мартиненка, йду до Печерського суду. Анкетні формальності, перевірка особи, традиційне запитання судді про моє ставлення до підсудного. «Ваша честь, — кажу, — особисто я підсудного Хруща люблю й шаную, дай боже йому здоров’я. Завдяки гонорарам від публікацій про його злочинну діяльність я значно покращив свій добробут, вважаю Василя Івановича Пегасом своєї музи й дуже шкодую, що його вигнали з органів прокуратури – це ж мій годувальник». Розповів я суду про польоти Хруща в Єгипет через Бориспільський аеропорт, про те, в якому готелі він розважався, начебто хворіючи за місцем роботи. Про культурну програму Василя Івановича розповів – у яких єгипетських закладах і скільки він витратив грошей, перебуваючи на лікарняному.

 

Тоді підводиться захисник Хруща:

 

- Свідок Бойко, а чим Ви можете пояснити ту обставину, що в минулому засіданні ми заслуховували покази іншого свідка, який стверджує, що підсудний дійсно хворів і ні в якому Єгипті не був?

 

- Я не знаю, про якого свідка йдеться, але Хрущ під час так званої «хвороби» відпочивав саме в Єгипті – я маю в копіях відповідні документи.

 

Тут бере слово прокурор:

 

- Ну як же. У минулому засіданні свідок Мартиненко, шанована людина, адвокат, між іншим, дав свідчення суду…

 

- Який, — питаю, — Мартиненко? Юра Мартиненко? Адвокат Луценка, який через свого дружка Васю Бородія в Подільському суді кримінальну справу по пістолетах закривав?

 

- Так, — каже прокурор, — адвокат Луценка Юрій Мартиненко.

 

І тут я розповідаю все. Про те, як Мартиненко, представившися «довіреною особою Хруща по темних справах» пропонував нам з Олегом Ляшком 50 тисяч доларів. І про те, як ми з Ляшком хотіли задокументувати цього афериста. І про те, що згодом, у 2007 році, ми знову зустрілися з Мартиненком – у таємному офісі Луценка, який тримає кабінет в київському представництві «лужніковської групи». І навіть заприятелювали. Принаймні, відносини в нас були цілком довірчі.

 

- Мені ж, — кажу, — Юра Мартиненко тільки недавно плакався, яким він був ідіотом, що в 2005 році вирішив нам з Ляшком хабар від Хруща вручити. Він же божився, що порвав з Хрущем всі відносини й обслуговує зараз тільки Луценка. Ну, пройдисвіт. Це ж скільки йому Хрущ за брехливі свідчення заплатив? Ваша честь, ось, будь ласка, візитка Мартиненка. Ось номер його телефону в моєму мобільнику. Я при Вас можу зателефонувати Мартиненку й спитати, скільки Він грошей взяв з підсудного. Якщо Ви сумніваєтеся в моїх словах, викличте до суду народного депутата України Олега Ляшка. Я йому сам вручу повістку. Запевняю, що Олег Валерійович прийде й розповість про Мартиненка всю правду.

 

 

Суддя Білоцерківець, давлячися від сміху, повертається до Хруща:

 

- Підсудний, а навіщо Ви заявили клопотання про допит Бойка? Ви саме це хотіли почути?

 

Після цього суддя йде в нарадчу кімнату й виносить Хрущу вирок. А у вироку розписує, чому саме суд відкидає брехливі покази свідка Мартиненка.

 

Взагалі-то за таких обставин прокуратура повинна була негайно порушити проти Мартиненка кримінальну справу за статтею 384 Кримінального кодексу України (завідомо неправдиві свідчення). Але, як абсолютно справедливо стверджує Юрій Луценко, прокуратура в нас поспіль корумпована, через що і Луценко, і заступник начальника Служби внутрішньої безпеки МВС Мартиненко досі на свободі.

 

Втім, не все так погано. Протоколи з записом брехливих свідчень, які Мартиненко дав у суді, зараз перебувають у прокуратури Київської області. Мабуть, треба таки потурбуватися, щоби цим матеріалам було надане законне спрямування.

 

(далі буде)

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

 

 «Дебіл внутрішніх справ – 1» http://ord-ua.com/categ_1/article_53579.html

 

«Дебіл внутрішніх справ – 2» http://ord-ua.com/categ_1/article_53582.html

 

Похожие материалы (по тегу)

Похожие материалы (по тегу)

Полковнику никто не пишет ...

а нам пишут.

01865 524 8503